ЖИТТЯ

Добре в рідних краях…

Років 10 тому мене разом з сусідами-селянами “обгадили”. В прямому сенсі. Сусідня птахофабрика вирішила не морочитися з курячим послідом і почала вивалювати його на сусіднє поле. Тонкі аромати наповнили околиці. Мільярди мух плодилися і розмножувалися. Трясогузки від перегодовування вже не могли літати і ходою своєї нагадували вагітних жінок. Жаби розмірами зрівнялися з котами і кричали ночами густим солідним басом. Зграї шпаків йшли, а не відлітали на південь. Ластівки закинули вищий пілотаж і пересувалися в режимі зліт-посадка, сито зригуючи на льоту. Вся природа раділа.

Ми,  жителі селища, представляли собою засиджену мухами меншість.

Треба з соромом зізнатися, що спочатку ми наївно набридали владі кляузами.

Влада реагували не без гумору.

Смердючі селяни з весни звали-звали комісію, аж охрипли, і о диво! Вона приїхала! На Водохреща. І чесно зафіксувала той незаперечний факт, що мух в – 20 за Цельсієм не виявлено. Значить, брешуть, засранці. Наговорюють.

Тут, розумієш, люди курей ростять, народ годують, а ці ніс вернуть. Запах їм, бачте, не той!

Я з останніх сил стримував в собі позиви до криміналу. Ночами мені снилися схеми мінування доріг і засадні картки вогню.

Біси безперервно намагалися мене поплутати. Наприклад, досвідчений біс, загримований під приблудного п’яненького чоловічка довго умовляв змінювати протитанкову міну ТМ- 57 на міхур. Ледве стримався від покупки.

Не хотілося йти за статтею 205 (Тероризм) паровозом. Тим більше, за підрив говновоза.

 

Допомога прийшла звідки не чекали. Банкір Семен розлучився з дружиною і переїхав жити до свого маєтку.

Мухи, не розбираючи чинів, присіли на мільйонера. Сеня здивувався. Прийшов до мене.

– Максе, привіт!

– Наше-вам, Семен Степанович.

– Ваше-нам. Питання у мене до тебе. Національне.

 

– А з чого  ці кари єгипетські?

– Півні ганебні.

– Поясни думку.

– А чого тут пояснювати? Вантажівку бачиш?

– Ну.

Реклама

– Ну ось він гівно з птахофабрики он на те поле повіз. І таких тут в день з дюжину їздить. Питання?

– І давно?

– Так з минулого року.

– Попустувати хочеш?

-?

– Поїхали- не пошкодуєш. Бо мені нудно одному.

– А поїхали!

Сеня хвилин 5 поговорив з кимось по телефону, потім видзвонив дві машини охорони, ми сіли в його Майбах і  рушила. Як з’ясувалося, недалеко.

Охорона зупинилася “говновоз”, охоронець зіпхнув водія вправо і сам сів за кермо.

Процесія стартувала в новому складі. Я здихав з реготу.

Сеня:

– Чого іржеш?

– Так перший раз бачу говновоз під охороною. Повний сюрприз.

Куди їдемо, до речі?

– В гості.

– До кого?

– До хазяїна курей.

– Нас не заклюють?

– Нехай тільки крикне- я йому особисто яйцеклад вирву.

Заїжджаємо в котеджне селище. Охорона рукавиці роззявила, але заважати не стала.

Підкочує до 4-х поверхового маєтку. Самоскид розгортається і вивалює вміст прямо на ажурні ворота. Іеехууу! Ось це сморід! Аж в Майбах добиває.

Я мовчки аплодую. Достойно.

Але Сені мало. Кривлячись і затуляючи носа хусткою він підходить до “говнопіраміди” і кидає зверху якийсь білий папірець. Сідає в салон і командує:

– Поїхали!

– Насмілюся запитати, що це ти там залишив?

– Візитну картку. Захочеш поспілкуватися – ласкаво просимо.

– Сильно!

На наступний день в полі з’явилися бульдозери та тиждень закопували пташині  “каки” в траншеї.

З тих пір у нас тиша, й гладь, та Божа благодать. Лише голодні птиці докірливо цвірінькають і зі сльозою згадують минулий достаток.

Амінь.

Картинка: agronews.ua

Реклама
Читати далi

Також цiкаво:

Close