facebook
ЖИТТЯ

Історія Ніколаса Вінтона, який врятував 669 дітей і нікому про це не сказав

[nextpage title=”Справжні герої здійснюють подвиги мовчки.”]

Цей англієць 50 років ні слова нікому не говорив про те, як у 1939 році він вивіз з окупованої німцями Чехословаччини 669 дітей, приречених на смерть. Про його подвиг стало відомо випадково – у 1988 році його дружина щось шукала на горищі їхнього будинку і знайшла старий альбом з дитячими фотографіями, документами, майже стершимися записами. Не знайшла б – світ так і не дізнався б про цю дивовижну «рятувальну операцію», пише джерело.

У грудні 1938 року народження Ніколас працював біржовим маклером в Лондоні. Збирався провести відпустку у Швейцарії, покататися на лижах. Але раптово подзвонив друг, Мартін Блейк, який працював у Празі в Британському комітеті у справах біженців з Чехословаччини. Блейк попросив Вінтона скасувати відпустку і приїхати в Прагу – є, мовляв, дуже важлива справа. «Лижі, – сказав, – можеш не брати».

У Празі дійсно виявилося не до лиж. Приїхавши туди, Вінтон побачив величезні табори біженців з тільки що зайнятої Гітлером Судетської області. Побачене було настільки жахливим, що Ніколас залишився в Празі. Після «Кришталевої ночі» 1938 року, коли нацисти знищили практично всі єврейські магазини, будинки, синагоги, німецькі євреї тікали в Чехію, але фашисти зайняли її. Серед цих людей було багато дітей. І Вінтон вирішив, що повинен врятувати їх.

РЕКЛАМА

Просто більше не було кому – Британський комітет у справах біженців з Чехословаччини не займався дітьми, рятуючи тільки людей похилого віку та інвалідів. Вінтон практично поодинці створив програму з вивезення дітей з Чехословаччини. У готельному номері в Празі він влаштував щось на зразок магазину. Туди приходили зневірені врятувати своїх дітей батьки готові віддати дітей чужим людям, розлучитися з ними назавжди, лише б врятувати їм життя. Ніколас записував імена дітей, збирав їхні фотографії, вибудовував в голові способи вивезення дітей. До його номера стояли величезні черги – не дивно, що нацисти почали за ним стеження. Вінтон роздавав нацистським чинам хабарі направо і наліво – тільки б хоч трохи виграти у часі.

Йому вдалося зареєструвати близько 900 дітей, яких потрібно було терміново вивозити з Чехословаччини. На початку 1939 року він, залишивши замість себе двох друзів, повернувся в Лондон. Там він і ще кілька добровольців – в тому числі і його мати – назвали себе «Британським комітетом у справах біженців з Чехословаччини. Дитяче відділення». І від імені цього комітету Вінтон взявся за гарячкові пошуки прийомних сімей і грошей, яких потрібно було дуже багато. За законом кожна прийомна сім’я повинна була гарантувати турботу про дитину, поки та не досягне 17-річного віку, і внести заставу в 50 фунтів на випадок, якщо дитину доведеться відправити назад на батьківщину.

Вінтон ходив по газетам і розміщував там оголошення про пошук прийомних сімей, просив грошей. Сотні сімей погодилися прийняти дітей, багато жертвували гроші. Їх було недостатньо, але різницю Вїнтон покривав із своїх коштів. Після цього він звернувся в Міністерство внутрішніх справ Великобританії, щоб дітям оформили в’їзні візи. Але чиновники з відповіддю зволікали, а час підтискав. «Це було за лічені місяці до початку війни, – пізніше згадував він. – Тому візи нам довелося підробити».

[nextpage title=”Велика людина з величезним серцем.”]

А в Празі в цей час друг Вінтона, Тревор Чадвик, «дружив» з чиновником гестапо Карлом Бемельбургом – давав йому хабара, щоб ні нацистські чини вище рангом, ні чехословацьке залізничне керівництво не зупинило поїзда з дітьми. Гестапівець виявився корисним – справно передавав гроші кому потрібно і навіть допомагав підробляти документи на дітей.

14 березня 1939 року, за кілька годин до того, як Гітлер вивів землі Моравії і Богемії з-під німецького протекторату, перший поїзд з 20 дітьми покинув Прагу. Ті, хто вижили, розповідали потім, який жах був на вокзалі: діти плакали й благали нікуди їх не відправляти, батьки не могли відірвати їх від себе.

Ніколас Вінтон і його товариші організували вісім таких поїздів, на яких вивезли дітей, які залишилися. Поїзди йшли через Нюрнберг і Кельн до голландського порту Хук-ван-Холланд, потім переправлялися через Північне море на човнах до Ессекса, потім знову на поїзді до Лондона. Там Уїнтон та прийомні сім’ї зустрічали дітей. У кожного маленького біженця на одязі була нашита плашка з ім’ям. Але тільки 7 з 8 поїздів зуміли доїхати до безпечного Лондона – так врятувалися 669 дітей. Близько 250 дітей, остання група, були вже у вагонах, коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу. Кордони були закриті, і доля цих дітей невідома. По всій видимості, всі вони загинули в концтаборах. Віра Гиссинг, співавтор книги «Ніколас Вінтон і врятоване покоління», яка вийшла у 2001 році, сама врятувалася на п’ятому «дитячому поїзді» у червні 1939 року, пише: «З 15 000 чеських єврейських дітей, відправлених німцями в табори, вціліла лише жменька. Більшу частину мого покоління чеських євреїв, які залишилися в живих, врятував Вінтон». Майже всі врятовані діти до кінця війни стали сиротами – їхні батьки були вбиті в Освенцімі, Берген-Бельзене, Терезиенштадте.

Після війни багато з них залишилися у Великобританії. Але більшість повернулася на батьківщину або емігрувала до Ізраїлю, Австралії, США. Сьогодні цим врятованим дітям по 70-80 років, і вони називають себе «дітьми Вінтона».

…Розповідають, до речі, що сам Ніколас майже ніколи не підходив до дітей під час прибуття поїздів в Лондон. Стояв і дивився здалеку.

Серед врятованих дітей – режисер Карел Рейш «(«Жінка французького лейтенанта», «Айседора»), американський фізик-теоретик, нобелівський лауреат Вальтер Кон, американський астроном, нобелівський лауреат Арно Пензіас, правозахисниця, перекладачка на нюрнберзьких «Процесах лікарів» Хеді Епштайн, генетик-педіатр Рената Лаксова, засновник ВПС Ізраїлю Хуго Маром…

[nextpage title=”Такі люди, як Ніколас, рятують світ!!!”]

РЕКЛАМА

Батьки Ніколаса Вінтона були німецькими євреями. Пізніше вони прийняли християнство.

Широку популярність празька діяльність Вінтона отримала ву 1988 році після того, як дружина Вінтона виявила його записну книжку 1939 року з адресами англійських сімей, які взяли врятованих дітей. За всіма адресами були направлені листи, і близько 80 врятованих дітей були таким чином знайдені. Ток-шоу «That’s Life!» на телеканалі BBC запросило Вінтона як глядача у студії. Несподівано для нього ведуча ток-шоу Естер Ранцен розповіла його історію, після чого попросила піднятися врятованих ним людей – в невеликій студії їх зібралося більше 20.

Поступово доля Вінтона отримувала все більш широку популярність. У вересні 1994 року Ніколас Вінтон отримав лист-подяку від президента Ізраїлю Езера Вейцмана. У 1998 році він був нагороджений чеським Орденом Масарика. У 2002 році королева Єлизавета II посвятила його в лицарі. У 2014 році у віці 105 років він був нагороджений найвищою нагородою Чехії – Орденом Білого лева.

1 вересня 2009 року, в честь 70-ї річниці останнього «Кіндертранспортау», запланованого на 3 вересня 1939 року, але так і не здійсненого з початку Другої світової війни, спеціальний «Поїзд Вінтона», складений з локомотива і вагонів, що експлуатувалися у 1930-х роках, вирушив з Центрального вокзалу Праги в Лондон за маршрутом «Кіндертранспорту». У Лондоні пасажирів потягу – «дітей Вінтона», які вижили, і їхніх родичів – зустрічав сам Вінтон. Під час відправлення поїзда на Центральному вокзалі Праги був урочисто відкритий пам’ятник Вінтону.

…Коли Ніколаса запитували, чому він зважився на таке ризиковане діло, він тільки знизував плечима: «Комусь немає справи до того, що діти в смертельній небезпеці, і їх потрібно негайно рятувати, комусь є. Що робити, якщо ти просто повинен їх врятувати – більше просто нікому».

Related Articles:

Close