ЖИТТЯ

Кажуть, що Бог дивиться на всіх людей очима собак

– Забирайся геть! І скажи спасибі, що не приспав! – Дверцята автомобіля зачинилися, машина поїхала. На узбіччі шосе залишився пес. В сутінках він здавався великим, огрядним – насправді ж, це було усього лише п’ятимісячне щеня алабая. Малюк кинувся слідом, але сил у нього було занадто мало, щоб наздогнати автомобіль.

Насилу переставляючи незграбні лапи, захеканий песик повільно побрів уздовж шосе, пише джерело.

Куди йти? Де будинок? Господар?

Навколо ні душі, по пустельній трасі лише зрідка пролітали машини, засліплюючи цуценя вогнями фар…

Сутеніло. Короткий зимовий день добігав кінця.

Малюк сів на узбіччя, завив, заридав…

Він плакав, як плачуть всі кинуті маленькі діти – про те, що ніхто в усьому білому світі, не любить його і не чекає.

Його світ зруйнувався…

Всього декілька днів назад він жив в теплій квартирі, з рідною і шалено улюбленою, людиною. Цуценяті пощастило – йому дістався добрий господар, призначений згори, про що говорила собака-мама, коли він був зовсім маленьким:

– Творець послав нас на Землю охороняти життя і спокій людини, любити безкорисливо і віддано. Кажуть, Бог дивиться на людей очима собак…

Мама, тепла і ласкава, добра і кохана! Шкода, що не можна залишитися маленьким і продовжити щасливе дитинство на все життя…

Але щенята підростають й розставання неминуче.

Advertisment

Коли на порозі з’явився його майбутній господар, малюк відразу зрозумів – він прийшов за ним!

Радісно виляючи маленьким обрубком хвостика, кинувся зустрічати.

– Привіт, мій песику! – Посміхалася людина. А щеня, відкривши пащу, висолопивши рожевого язичка, намагалося посміхнутися у відповідь та із задоволенням підставляло животик для того щоб його погладили.

– Чудовий малюк! Як же я мріяв про тебе!

Їхнє спільне життя було наповнене ніжним, сонячним, теплим щастям.

Запах, голос, посмішка і сміх господаря назавжди залишилися в пам’яті пса, як і звички, улюблені ігри, ласкаві епітети…

– Який же ти хороший хлопчик! – Говорив господар, розчулюючись щенячими витівками.

Час летів непомітно, песик ріс стрімко, і до чотиримісячного віку його висота  становила майже п’ятдесят сантиметрів…

– Навесні підемо на виставку молодняку – треба обов’язково показати всім, які ми красиві! – Розчісував свого вихованця господар, – а влітку вирушимо на дачу!

Дні минали в нестерпному очікувканні приходу рідної людини з роботи.

Щеня довгий час дивилося у вікно, потім засинало на килимку, поруч з ліжком, затуливши носа в хазяйські капці. Відчуваючи запах свого господаря малюк не відчував себе самотнім.

Але одного разу господар не повернувся. Не прийшов і на наступний день. Щеня вило від туги і горя, бо знав, не побачить він ніколи рідне обличчя.

Увечері наступного дня прийшли люди – родичі, з якими малюк зустрічався лише один раз.

– Потрібно, вирішити, куди подіти собаку, – жінка діловито оглядала кімнати, – ні до чого вона нам… похорон, поминки…

– Зараз просто і вирішимо! – Простягуючи поводок до нашийника цуценя, відповів її чоловік.

Малюк упирався, ковзав животом по підлозі… але його силою витягли з дому, запхали в машину i відвезли в ліс.

Advertisment
1 2 3Наступна сторінка
Show More

Related Articles:

Close