ЖИТТЯ

Хотів зробити добро, але лише нервів нажив

Неділя, 8 ранку, дзвонить телефон. Я не одразу розумію, що сталося. Сьогодні ж неділя, чому так рано розривається будильник? Тоді поступово доходить, що то хтось намагається почути мій голос, тому відчайдушно дзвонить у мобілку.

Одразу зрозумівши, що він недільного дзвінка не варто очікувати добра, беру слухавку. На проводі – сестра мого свекра, Раїса Володимирівна. Жінка прохає мене повезти її в аптеку в інше місто, бо лише в тій аптеці буцімто продаються ліки, що їй зараз конче необхідні. І що в нашому місці вона вже всі аптеки обдзвонила, у нас немає такого препарату. Людською мовою це прохання перекладалося так: «Юра, повези мене в сусіднє місто, бо там напився мій непутьовий син Сергій, і треба його забрати додому». Я був упевнений в цьому, бо колись на цю вудочку спіймався мій брат.

РЕКЛАМА

Поки Раїса Володимирівна розповідала свою легенду, я придумав план відходу. Вже відкрив рота щоб сказати, що зламалася машина, як у розмову влізла жінка. Вона почала шепотіти мені, що родичам варто допомагати. Мені нікуди було подітися, тож я сказав, що заїду через 15 хвилин.

Джерело: FainaIdea.com

Їхати до пункту призначення треба було півтори години. І ця поїздка одразу почала походити на пекло. Раїса Володимирівна не дозволила вмикати радіо, бо від музики у неї голова болить. Також була проти кондиціонера в машині, бо її просквозить, і вона захворіє. І це при +30 за вікном! Далі – гірше. Як тільки я починав щось говорити, мені велілося замовчати, бо це відволікає від водіння машини. Натомість Раїса Володимирівна торохтіла без упину.

Через 30 хвилин такої поїздки мені набридло. Я зупинився, попросив її вийти з машини. Коли Раїса Володимирівна вийшла, я закрив всі двері на замок і сказав:

– Мені обридло ваше базікання. А ще мені неймовірно душно, з мене вже 7 потів зійшло. Далі так знущатися наді мною я не дозволю. Тож везти далі не буду. На дорозі вас не покину. Почекаю, поки спіймаєте попутку і поїду за вами.

Раїса Володимирівна почервоніла від гніву. 20 хвилин чекала попутку. А коли не дочекалася, попросилася до мене. Всю дорогу їхала мовчки. Таке враження, що навіть не дихала.

Отак завжди буває: є рідня, — є й возня.

РЕКЛАМА

Related Articles:

Close