facebook
ЦІКАВО

Колись я хотіла отримувати подяку. Я робила все для усіх, мені соромно було відмовити або взяти за це гроші.

Я мріяла всім подобатися, я жила для того, щоб заслужити повагу і любов оточуючих.

Тепер я так більше не хочу.

В першу чергу я хочу подобатися самій собі, жити в мирі та гармонії зі своїми глибинними цінностями. Так, це незручно для тих, що оточують – але це виправдана ціна за право бути самим собою.

РЕКЛАМА

Колись я хотіла отримувати подяку. Я робила все для усіх, мені соромно було відмовити або взяти за це гроші.

Як так можна?

Тепер я чітко дотримуюся своїх відчуттів і поважаю власні межі. Так, можливо це егоїстично, але я швидше піду на запланований манікюр, ніж буду робити щось за когось, що він може зробити сам, просто не хоче підіймати свою п’яту точку.

Тут є винятки. Але вони теж обдумані. Якщо я роблю щось для когось – то це не з страху, а з любові. Це мій вибір.

Колись я вважала, що соромно жити краще за інших і якщо тобі живеться трохи легше – то однозначно твій важкий хрест і прямий обов’язок зробити щасливими інших. Віддати всі кошти тому, кому важче. Дати одяг, який ще потрібний мені самій. Поступитися річчю, яка мені подобається. Не просити нічого, відмовлятися від того, що мені пропонують. У моєму тодішньому списку бажань, напевно, відсотків 70 були про “мир у всьому світі”. Чому так? Підсвідомо я чекала компенсації з боку тих, що оточують, світу, Бога …

Я така хороша, я нічого не вимагаю для себе. Значить мені повинні дати більше інших, адже я це заслужила.

Зараз я маю сміливість перестати соромитися своїх бажань. Озвучую собі й оточуючим власні справжні потреби. Якщо мені щось дають я не відчуваю себе зобов’язаною. Я приймаю. З щирою вдячністю.

Мені набридло прикидатися в першу чергу перед самою собою, що все матеріальне мені не цікаве. Це не так. Я дуже хочу жити красиво, комфортно, оточувати себе красивими цінними речами і не думати, що краще сьогодні до обіду взяти ті продукти, які зі знижкою.

Мені набридло вибудовувати розкішний  фасад, і витрачати величезні сили на його підтримку. Деякі думають, що моє життя ідеальне – це зовсім не так. Я така ж жива людина, у мене є почуття, мене багато зачіпає, я страждаю, плачу і не сплю ночами …

Колись я виправдовувалася за все те, що маю в житті, говорила, що мені просто пощастило.

Зараз це не так. Тепер я точно знаю, що це результат мого усвідомленого вибору. І тільки я одна знаю, скільки зусиль довелося докласти, і зовнішніх, і тим більше внутрішніх, щоб до цього прийти …. Я більше не дозволяю собі або комусь ще знецінювати мої результати. Це моє життя і воно мені подобається саме таким, як воно є.

Колись я хотіла всіх врятувати, “наздогнати і зробити щасливими”.

Зараз я розумію, що зміни – це неприємний  і досить болісний процес і кожен вирішує сам для себе, готовий він до цього чи ні. І ніхто не зобов’язаний змінюватися лише для того, щоб це було більш комфортно для мене, щоб мені не було соромно за своє щастя і благополуччя. Якщо їх вибір продовжувати бути нещасними – я приймаю його. Але для себе я вибираю інше.

Колись я мала звичку терпіти. Потерпи ще трохи – примусь себе, зроби так, як тобі не хочеться. Адже всі так роблять, ти що, якась особлива? Тепер я сміливо говорю: зі мною так не можна! В першу чергу мені самій.

Колись я не давала собі право на помилку, опинитися в безглуздій, дискомфортній ситуації. Сказати щось не те, висловити свої думки, було страшно для мене.

Тепер я вчуся давати собі право прожити і такий досвід. Не помиляється тільки той, хто спить.

Раніше я боялася розривів стосунків і вважала за краще зберігати зв’язки скрізь, де це тільки можливо. Це було стомлювальне, вимагало дуже багато часу і душевних сил.

РЕКЛАМА

Тепер знаю, що це не так. Тепер я розумію, що запорука щасливих стосунків – це повага одне до одного і до внутрішньої свободи партнера. Це важко і страшно спочатку, зате все більше прекрасно, як тільки ти відпускаєш свою залізну хватку. І з подивом бачиш в партнері не просто статиста для свого сценарію, але окрему прекрасну Особистість, яка з кожним днем ​​розвивається, розквітає і на твоїх очах стає все прекраснішою і глибшою.

Колись я хотіла бути правильною. Я вважала, що виконання якогось списку правил – це те, що послужить мені страховкою від всіх бід і несправедливостей світу, що зі мною нічого тоді не станеться поганого. Тепер я розумію, що це не так. У житті завжди бувають уроки, випробування. І, якщо правильно їх проходити, вони перетворюються в мій ресурс.

Колись я хотіла, щоб мене добре оцінювали, постійно давали позитивний зворотний зв’язок, хвалили, ставили п’ятірки. Тепер сама вчуся відчувати і усвідомлювати  внутрішню цінність – незалежно від обставин …

Колись я вважала,  щоб бути успішною, мені весь час треба щось досягати. Тепер я вважаю за краще бути щасливою, підтримуючи певний стан.

Колись мене дуже турбувало, як я виглядаю в очах інших людей. Тепер я концентруюся на тому, наскільки я приймаю і люблю себе сама.

Колись я хотіла бути хорошою дівчинкою. Тепер я хочу бути живою, трошки істеричною, трохи “з мухами в голові”, місцями дуже активною, а місцями – лінивою, грубою і трохи суворою і різкою, іноді – блискучою і радісною самій собі, іноді сумною і розгубленою …

Я хочу не здаватися, а БУТИ. Кожен день бути живою, щасливою і справжньою.”

Автор – Тамара Архіпова.

Фото – manikyur.ru-best.com.

Related Articles:

Close