ЖИТТЯ

Матусю, ти живи довго.

Моїй мамі 73. Вона мені суне грушки і каже перепрошуючи: “Вони не дуже гарні на вигляд, але дуже соковиті” ! Ну і свої, без хімії, ти любиш грушки, бери.

Я беру. І ряжанку беру. Тому що я люблю ряжанку. А у неї в холодильнику «випадково є одна баночка, ти тільки післязавтра їдеш, ще декілька разів повечеряєш».

Виходжу, сідаю в машину, їду.
Я знову кудись їду. Блукаю по містах і селах. Змінюю міста і часові пояси. Заїжджаю до мами, коли виходить. Уже після всіх справ. Після кави з подружками і манікюру в салоні. Приношу смаколиків, швидко запитую про справи, нетерпляче вислуховую – ну які у них з татом справи-то? – Іронізую з приводу її марних і мізерних з моєї точки зору переживань. І знову їду – біжу у своїх справах.

Мама обов’язково скаже мені, що я ходжу роздягнена, що не закутала горло, тому кашель і не проходить. Скаже, що я багато працюю, і пора б вже заспокоїтися. Також погодиться, що життя таке, складне, і не страшно, якщо у мене не виходить часто приїжджати.

Реклама

А ми живемо в 40-ка кілометрах один від одного. Я дзвоню їй постійно і слухаю її неквапливі і докладні розповіді про ринок, про сестру, якій важко одній в селі, про те, що петрушка знову після дощу виросла і треба б її зрізати, і що помідори закінчилися, навіть зелені, яка посуха була, і що кіт Мурат пошкодив око, невідомо де лазив …

Мені не цікаво. І мені здається, що в її житті нічого важливого не відбувається. І я трохи злюся, коли вона мені скаржиться на свої болячки, а я її прошу-прошу піти до лікаря, а вона відмахується, а я ж не лікар, ну звідки я знаю, які ліки треба приймати, врешті-решт ?!

А мама мені раптом сумно так говорить: “Ну кому ж я поскаржуся, якщо не тобі?” …

І я застигає з телефонною слухавкою  в руці і розумію, що я рідкісна тварюка. І що ось цей її дзвінкий і гучний голос в слухавці, і всі її слова і слівця, і наші постійні  суперечки на тему, хто з нас прав, і з’ясування відносин з приводу і без, і її нотації і мої повчання – все це і є наше життя. Те, яке тут і зараз …
Я зриваюся і їду до неї «незаплановано», вона встигає посмажити мені риби, тато розрізає кавун і хоче налити «молодого вина». Вина не можу, я за кермом. Він випиває один, нахвалює. Ми сміємось.

Я одягаю мамину кофту. Мама схоплюється, біжить включати духовку, щоб «трохи нагріти кухню». І я знову – маленька дівчинка, у якої все-все в повному порядку. І все смачно. І тепло. І немає жодних проблем …

Матусю, ти тільки живи довго, тому що я не знаю, як це, не чути твій голос у телефонній слухавці, тому що я не знаю, як це без твоєї кухні, де ти мене годуєш вечерею і стараєшся, щоб в будинку було тепло…

Автор – Ірина-Констанція.

Реклама
Читати далi

Також цiкаво:

Close