ЖИТТЯ

«Мені завтра виповниться п’ятдесят років! І що я маю?»

Вранці, напередодні свого п’ятдесятирічного ювілею, Наталя Іванівна прокинулася в поганому настрої. І знаючи останні події її життя ніхто б не засудив жінку за відсутність позитиву.

Наталія Іванівна лежала, не відкриваючи очей та вела діалог сама з собою. Хоча, швидше за все, вона просто констатувала факт знаходження себе у величезній катастрофі: «Мені завтра буде п’ятдесят років! Це так багато! І що я маю? Я добре вчилася. Рано вийшла заміж. Ніколи не зраджувала чоловікові. Виростила хорошу дочку, яка теж рано вийшла заміж.

Я 18 років працюю на одному місці. Я вчу дітей географії – розповідаю їм про ті місця, де я ніколи не була і ніколи не буду. Ну, якщо звичайно, якимось ураганом до мого дому не принесе океан і велику китайську стіну. Але я сподіваюся не принесе, тому що океан одразу забруднять, а стіну матом спишуть.
У мене три грамоти від губернатора і геморой… Більшість моїх учнів ненавидять мене і мій предмет. Навіщо їм географія?  Навіщо їм все це? Я марно витрачаю їх молоді роки на розповіді про ті місця, де вони ніколи не будуть. Географія – це нікому непотрібний елемент шкільної освіти і діти цього не приховують.

РЕКЛАМА

Я красива той особливою красою про яку не говорять
Я – тип, про який говорять тільки добре: щира, господарська, щира…  Я – рожевий помідор. І волосся у мене жахливе.
А ще у мене чоловік отруївся в матусі своєї, в протилежному кінці країни. Об’ївся зелених груш прямо з дерева, ось і пропустив свій потяг. Наступний поїзд через тиждень. Дочка з зятем були в далекій-далекій Японії, тому що «мам ти не відзначаєш, а путівка і така безкоштовна». І тепер свій день народження я справлятиму одна.

Що в мене є? Чоловік – придурок. Дочка, якій путівка дорожча за матір. Ніхто мене не любить та не поважає. Всім від мене треба тільки вечері свіжої і четвірки в журналі».

З цим думками, Наталя Іванівна встала з ліжка і засунула ноги в волохаті тапочки та направилася на кухню.

За жінкою практично слід у слід задріботала маленька товста собачка – Гуччі, подарована недавно дочкою. Це єдине Гуччі, яке було в Наталії Іванівни.

Поставивши чайник, наша героїня відкрила свою сторінку в соцмережі і перше, що вона побачила у своїй стрічці була реклама: «Тільки сьогодні. Вебінар «Заглянь в себе і знайди там маленьку принцесу».
Тренер Віктор навчить вас любити себе та плювати на думку інших. Але ось того, що вас чекає успіх ніхто не гарантує. В кінці вебінару кожна з учасниць народить свою принцесу в прямому ефірі. До початку вебінар залишилося пів години».

«Ось він мій шанс! Ось що може змінити моє  життя, та й все одно робити нічого» – подумала наша героїня і занурилася в казковий світ вебінару.

Ми точно не знаємо, що там відбувалося, ми ж з вами вебінар не ходили, але кои він закінчився, тренер підсумував «Дайте собі нове життя!» вид в Наталії Іванівни був такий, що відразу стало зрозуміло, що вона таки знайшла в собі принцесу.

Наталія Іванівна переродилася.

Звичайно, для повної трансформації потрібен був час, щоб зайнятися фігурою і самоосвітою, привити в оточуючих повагу до себе, змінити звички і оточення.

Тренер говорив щось про місяць чи два. Але часу не було. І, звісно, будь-який метод можна перетворити в експрес-метод — було б бажання. Наступна доба пройшла в пекельній біганині. Річ у тім, що народжена принцеса вимагала всього і відразу. Принцеса була дуже активною і буквально за пару годин повністю поглинула особистість Наталії Іванівни.

Принцеса відчайдушно гуглила фото красунь та останні тренди. Підсумком стали нарощені вії і нігті.
Куплені шпильки, джинсові шорти, майка з написом англійською.

Принцеса веліла Наталії Іванівні представлятися всім Тусею.  Вона сказала, що коли на наступний ранок вона прокинеться з юним качком-мільйонером після пристрасної ночі, все стане по-новому.
Вона ще щось говорила про подорожі, шопінг і Гуччі, – явно маючи на увазі не собаку.

Жінка намагалася щось заперечувати про любов до Петра, дочка і повагу, яку має вселяти педагог, але принцеса тільки сміялася. Наталія Іванівна востаннє пискнула і повністю розчинилася в своєму новому альтер-его.

Потім були збори в бар.

Візаж, запихання тіла в шорти, проби ходьби на шпильках по квартирі.
Під час цих важливих справ дзвонили Петро, ​​свекруха і дочка і намагалися привітати її з ювілеєм. Наталія Іванівна б звичайно сказала їм спасибі, а ось нова Туся висловила все, що накопичилося всередині неї з роками.
Легше їй чомусь не стало, але можливо ефект повинен був настати пізніше.

О 23.00 в місцевий бар з нетривіальною назвою «Бар» зайшла розкішна Туся, готова до пригод. Бар «Бар» здригнувся і сподобався Тусі після першого ж коктейлю з дивною назвою «Б52».
Це останнє, що пам’ятала наша героїня, коли прокинулася вранці.

Сильно боліла голова і ноги.
Під дією похмілля особистість Наталії Іванівни була чомусь набагато активніша, аніж особистість принцеси. Наталія Іванівна відкрила очі і знову їх заплющила.

У неї були галюцинації. Їй здавалося, що в дверях її спальні стоїть її колишній учень-двієчник і прогульник Кирило Новіков в трусах.
«Господи, ну привидиться ж таке» – вголос сказала Наталія Іванівна.
«Доброго ранку Наталія Іванівна! Я вам не привидівся. Там в залі ще Вовка Панов і Дімка Санін сплять на дивані. Ми вчора вас з бару сюди притягли і залишилися, раптом вам що треба буде. Хочете пити?» – сказала галюцинація голосом Кирила.

Наталія Іванівна застогнала і почала обмацувати своє тіло під ковдрою, з жахом думаючи, чи не сталося між нею і її колишніми учнями чогось страшного. Так, шорти на місці, майка і труси теж. Немає ліфчика. Подорож по власному тілу перервав голос того, кого спочатку наша героїня прийняла за галюцинацію: «Ви нас вибачте. Ми вас прям як було в одязі так і поклали. Якщо вам нічого не потрібно, то ми б пішли вже. Якщо що, ви телефонуєте, ми тут же вам привеземо все, що захочете».

Наталія Іванівна радісно зрозуміла, що нічого страшного вона не зробила і їй стало значно легше.
Задзвонив телефон.
Невідомий номер.

Треба брати, подумала наша героїня і хрипко прошепотіла в трубку «так, я вас слухаю». У трубці почувся чоловічий голос: «Наталія Іванівна, добрий день! Наталія Іванівна це Ваня, ну який пам’ятайте, у вас вчився, Кондратьєв. Наталія Іванівна ви вчора у мене в барі паспорт залишили і вибачте, не думав, що колись вам таке скажу, і ліфчик. Хочете я вам все це привезу, тільки я зараз не можу, я ввечері зможу. У мене зараз ремонтники прийдуть і сантехнік».

«Звичайно, Іване, пам’ятаю! Дуже дякую. Ох, і ліфчик. А ти який молодець. Бар купив, ремонт там робиш» – прохрипіла Наталія Іванівна, поступово згадуючи події минулої ночі.

«Та не ремонт я там роблю. Ви вчора, коли на барній стійці танцювали, проломили її трошки. А коли намагалися трубу водопровідну як жердина використовувати, вона і зламалася» – сказав зніяковіло голос в трубці.

«Іванко! Іванко! Прости мене дитинко! Я все тобі компенсую»- закричала в трубку Наталія Іванівна.
«Ну що ви! Не треба. Ви моя улюблена вчителька. Я недавно ось приїхав до Франції і всій групі розповідав все, що ви нам розповідали і мене навіть запитали, чи не гід я і скільки разів я був у Франції до цього. А я не був, я вас просто слухав. А все завдяки вам! І взагалі. Я зараз залізну барну стійку зроблю і танцюйте на ній скільки хочете і жердину спеціально для вас замовлю» – прокричав голос з трубки у відповідь і відключився.

Телефон задзвонив тут же знову.

Дзвонила дочка і просила вибачення, сказала що схоже у Наталії Іванівни скоро буде внук, або внучка і що якщо буде дівчинка, дочка назве її Наталею в честь бабусі.
Наталія Іванівна плакала від радості.

Телефон задзвонив знову і голос чоловіка в трубці повідомив їй про те, що він сьогодні ввечері буде вдома. Їде зі знайомим далекобійником. Ще голос чоловіка сказав, що дуже її любить.
Наталія Іванівна плакала у відповідь.
Потім вона сяк-так встала з ліжка, прийняла душ і налила собі величезну кружку чаю, сіла на диван в залі.
Вона пила чай і думала про те, що насправді у неї прекрасне життя.

Саме така життя яке вона хоче.
Коханий чоловік, прекрасні дочка і зять, чудові учні.
Думала про те, що їй подобається не гламурне, а звичайне життя і що їй дорогі її банки з консервованими томатами і їй зовсім не хочеться бути іншою.
Іноді вона сміялася, іноді плакала, згадуючи щось важливе з прожитого життя.

На коліна до неї раптом залізла товстенька собачка Гуччі.
Собачка терлася об руку Наталії Миколаївни і вимагала ласки.
Жінка погладила собаку і сказала: «слухай, мені звичайно незручно, але давай ти будеш не Гуччі. Не те, щоб я була проти Гуччі, але яка з тебе Гуччі? Мопс Гуччі! З тебе Гуччі, як з мене Туся. А давай, ти будеш Волга. І ім’я незвичайне і взагалі чи знаєш ти, яку роль зіграла ця велика річка…».

РЕКЛАМА

Собачка Волга радісно хрюкнула, мопси так часто роблять, коли задоволені тим, що відбувається.
Їй було все одно, як її звуть, головне що Господиня гладила по м’якій шкурці.
У цей момент, десь в глибині Наталії Іванівни, остаточно забилася в належне місце її принцеса.
Забилася назавжди, щоб не псувати Наталії Іванівні життя.

К. Полежаева
Джерело 

Related Articles:

Close