ЖИТТЯ

Очікуючи візит сина…

Середина осені. Дев’яносто вісім років тому на світі з’явилася Галина. Мати ніколи не проявляла особливої любові та уваги до неї. Не було часу, оскільки завжди була зайнята то худобою, то роботою. Найбільше Галину любила бабця, татова мама, на честь якої її назвали. Візьме її до себе на руки й гойдає, співає, розказує найцікавіші казки.

Її батько помер ще тоді, коли вона була геть дитиною. А згодом і мати померла. Баба померла, коли Галині було десять років. Пам’ятає той день, як страшний сон.

РЕКЛАМА

Не згадувала більше ті погані спогади. Замоталася в стару хустку. Встала раненько вранці, щоб попорати худобу, проте майже її не лишилося. Старий сліпий пес і декілька курочок, бо жінка вже старенька, нездужала б. Здавалося б, декілька років потому ще тримала корівку, а потім продала. Спочатку сумувала за нею, адже корівка була, як подруга. І поговорити можна було, а тут нема її... одна-однісінька.

Нагодувала курей і пішла біля воріт сіла на лавочці та й гадає: приїде її син вітати? Чи не забувся Сашко про мамин день народження?

То тільки вона так може його називати Сашком. А для всіх інших Сашко Васильович народний депутат. Постійно зайнятий, важливі справи. Остання їхня зустріч була два роки тому. Приїжджав зі своїми друзями на Різдво та й то на декілька годин. За то приїхали з ними журналісти та вихвалявся перед ними, як поважає, шанує і любить свою матінку. Сумує мати за своїм сином. Геть рідко він до неї телефонує. А Галина з рук не випускає телефона, якого їй син подарував. Дістане, гляне та й назад сховає. Часто до неї дзвонить синова секретарка. Питає як здоров’я чи щось потрібно.

РЕКЛАМА

Та їй нічого не було потрібно. Дуже хотіла Галина перед смертю онуку побачити. Дівчина вчиться в Лондоні. Сашко показував її фото, то бабуся не могла намилуватися, така вже гарна. А невістка? Це вже друга дружина, на декілька років старша від його доньки. Вона далеко не має ніякого діла до старої. Син пропонував мамі переїхати до нього, проте Галина відмовилася, кому вона там буде потрібна?

Жінка сиділа думала, як тут задзвенів телефон. Вона підняла слухавку:

– Сашко, це ти?

– Добрий день, ні. Це Оксана, секретарка Олександра Васильовича.

– Здорові були, а чому Олександр Васильович не зателефонував?– відповіла Галина ображено.

– Він попросив передати Вам щирі вітання! Сьогодні мають привезти подарунки та продукти. Щасливо!

Галинка ще хотіла щось сказати, проте не встигла.

Вона піднялася. Пошкандибала в хату, включила телевізор, думала Сашка побачить. Його там часто показують. Такий він вже симпатичний, гарно вбраний. Такі розумні речі говорить, благодійністю займається. Не могла натішитися ним. Вона завжди бажала, щоб її діти та онуки жили краще, ніж вона.
От якби ще внучку побачити та Сашка обійняти… В останнє.

ochikuyuchi_visit-sina
/inlviv.in.ua

Related Articles:

Close