facebook
ЖИТТЯ

Під час теракту 11 вересня 2001 року цей пілот зробив оголошення. Він збрехав своїм пасажирам.

[nextpage title=”Пілоти берегли спокій пасажирів до останнього!”]

З того жахливого дня, коли терористична атака в Нью-Йорку забрала життя трьох тисяч чоловік, пройшло більше 10 років, а деякі таємниці, пов’язані з цією подією, досі залишаються нерозкритими. Але ця історія не про політичні змови – вона про доброту і співчуття, яких нам деколи так не вистачає в хвилину небезпеки.

«Багато хто з вас знають, що моя мама працює в авіакомпанії Air Canada. Цей лист вона отримала від одного з колег, його написав працівник компанії Delta Flight на ім’я Назім:

«Ми були десь в п’яти годинах від Франкфурта, над північною Атлантикою, у мене була перерва, і я сидів у своєму кріслі для відпочинку. Несподівано завісу різко відсмикнули, і я почув наказ негайно з’явитися в кабіну пілота. Як тільки я увійшов, я побачив, що у всіх членів команди був дуже зосереджений вигляд. Капітан простягнув мені папір з роздрукованим повідомленням. Я прочитав його. Повідомлення прийшло з Атланти, в ньому говорилося: «Всі перельоти над США на даний момент зупинені. Приземляйтеся якомога швидше в найближчому аеропорту».

РЕКЛАМА

Щоб пояснити, якщо диспетчер негайно наказує приземлитися і навіть не пропонує, в якому аеропорту це потрібно зробити, це значить, що він віддає управління рейсом в руки пілота. Ми знали, що все було дуже серйозно, нам потрібно було негайно визначитися, куди летіти. Ми вирішили, що найближчий аеропорт був за 650 кілометрів від нас – Гандер, місто на острові Ньюфаундленд, Канада.

Ми зв’язалися з аеропортом Гандер і розвернули літак. Нам негайно схвалили посадку. Пізніше ми дізналися, що канадські диспетчери не вагалися ні секунди, перш ніж схвалити наш запит. Нам, членам екіпажу, було наказано негайно підготувати борт до екстреної посадки. У цей момент ми отримали ще одне повідомлення з Атланти, з якого дізналися про терористичну атаку в Нью-Йорку. Ми відправили повідомлення, що будемо сідати в Гандер, і приступили до своїх обов’язків. Кількома хвилинами пізніше я знову зайшов до кабіни пілота і дізнався подробиці атаки: кілька літаків були захоплені терористами і використані для нападу. Тоді ми вирішили, що не будемо говорити пасажирам правду. Ми повідомили, що з технічних причин повинні посадити літак в Гандер і перевірити його справність. Люди, звичайно, були обурені.

Приблизно через 40 хвилин ми приземлилися в Гандер. Там вже зробили незаплановану посадку близько 20 літаків з усього світу. Коли ми були вже на землі, капітан зробив таке оголошення: «Пані та панове, ви, мабуть, губитеся в здогадах, що сталося з усіма цими літаками. Але правда в тому, що всі ми тут з поважної причини». Потім він розповів людям ту невелику частину інформації, яку ми самі знали про ситуацію. Люди були шоковані.

На годиннику було 12:30.

Аеропорт Гандер не дозволив нікому залишати борт – нам було сказано залишатися на місці. Тільки одна машина служби повітряної безпеки кружляла поруч. Протягом наступної години всі рейси над Атлантикою змінили напрямок, і в Гандер приземлилися близько 53 літаків з усього світу, близько 27 з них належали американським компаніям.

Нам сказали, що кожен літак незабаром отримає можливість продовжити свій шлях, але у зарубіжних компаній буде пріоритет.

Ми були 14 в черзі серед американських рейсів. Нам сказали, що подальша інформація буде доступна не раніше 6 вечора. У цей час ми отримали більше інформації про те, що відбувається в США, ми дізналися, що літаки були використані для нападу на Всесвітній торговий центр і Пентагон.

Люди намагалися додзвонитися до своїх рідних, але не могли цього зробити – канадська мобільна мережа не працювала на борту. Деякі все ж могли пробитися, але чули тільки, що мобільні номери США в даний момент недоступні. Ближче до вечора ми дізналися, що вежі-близнюки були зруйновані і що четвертий літак, захоплений терористами, розбився.

Пасажири божеволіли від хвилювання і втоми. Знову і знову ми просили їх потерпіти, адже ми були не єдиними, кому довелося нелегко в цей момент. 52 літака поруч з нами були точно в такому ж становищі. Крім того, ми пояснили їм, що нашу долю тепер вирішує Канадський уряд. Як нам і обіцяли, в 6 вечора ми дізналися, що літаку буде дозволено вилетіти в 11 ранку. Люди вже навіть не обурювалися, вони дуже втомилися і приготувалися провести ніч в літаку.

[nextpage title=”Жителі містечка робили все для пасажирів.”]

Населення Гандеру – 10,400 осіб. З нами зв’язалися представники Червоного Хреста і сказали, що самі займуться розміщенням 10,500 чоловік – всіх пасажирів, чиї літаки зробили вимушену посадку в місті. Нам, членам екіпажу, було сказано відправитися в готель і чекати подальших розпоряджень. У готелі ми, нарешті, включили новини і дізналися, в якому жаху була вся країна.

Але в Гандері було так спокійно, ми розслаблялися, гуляли по місту і насолоджувалися гостинністю місцевих жителів. Люди були такі милі з нами, вони відразу бачили, що ми «люди з літака». Ми відмінно провели час, поки два дні по тому нам не подзвонили з авіакомпанії. О 8:30 всі члени екіпажу були в аеропорту, о 12:30 наш борт взяв курс на Атланту. О 16:30 ми були на місці (між Атлантою і Гандер 1:30 хвилин різниці в часі, так-так 1:30). Але це не те, що я хотів сказати. Пасажири розповіли нам про той час, що провели в Гандер, і це було дивно.

Ми дізналися, що в місті та в усіх навколишніх селах в радіусі 75 кілометрів були закриті всі школи, конференц-зали та всі приміщення, які могли вмістити в себе велику кількість людей. Всі вони були швидко обладнані всім необхідним для розміщення пасажирів: там були матраци, спальні мішки, подушки. Всі учні старших класів зголосилися працювати там волонтерами і піклуватися про гостей.

Наші 218 пасажирів розмістилися в будівлі школи в містечку під назвою Левіспорт, за 45 кілометрів від Гандера.

РЕКЛАМА

Якщо хтось із жінок не хотів жити в одному приміщенні з чоловіками, їх негайно проводжали в окреме приміщення. Сім’ї розміщували разом. А всіх пасажирів старшого віку місцеві жителі запросили до себе додому. Молода вагітна жінка також відразу опинилася в приватному будинку, більш того, їй підшукали житло прямо через дорогу від місцевої лікарні. У школі день і ніч перебували медсестри, а лікарі прибували за першим дзвінком. Для пасажирів був обладнаний пункт зв’язку – з комп’ютерами і телефонами, за допомогою яких можна було зв’язатися з США і Європейськими країнами.

Протягом дня всім бажаючим пропонували відправитися на безкоштовну екскурсію. Деякі змогли покататися на човнах по озеру, інші вибрали прогулянку в лісі. Місцеві пекарні робили свіжий хліб для «гостей». А їжу готували місцеві жителі і приносили в школу для тих, хто вирішив залишитися там. Якщо пасажири хотіли поїсти в місцевому ресторані, їх відвозили туди. Крім того, всім гостям роздали безкоштовні жетончики для пральні, щоб випрати речі, адже велика частина їх речей залишилася в аеропорту.

Іншими словами, жителі містечка робили все для наших пасажирів.

Після цього, їх всіх відвезли в аеропорт. Всі переміщення координували працівники Червоного Хреста. Все було організовано просто неймовірно.

Коли люди піднялися на борт, вони відчували себе так, немов поверталися з круїзу. Вони вже перезнайомилися між собою. Вони розповідали один одному неймовірні історії про свої пригоди і порівнювали, кому пощастило більше. Здавалося, у нас на борту була вечірка друзів. Ми не втручалися. Пасажири перегукувались, обмінювалися телефонами. А потім сталася ще одна дивна річ.

Один з пасажирів бізнес-класу попросив дозволу зробити оголошення по гучномовному зв’язку. Ми НІКОЛИ не дозволяємо робити цього. Але щось підказало мені, що в той день можна було зробити виняток. І я сказав: «Звичайно». Чоловік взяв мікрофон і звернувся до пасажирів. Він нагадав їм про те, що вони пережили за останні кілька днів. Він нагадав про приголомшливу гостинність, з яким зустріли їх зовсім незнайомі люди. І потім він сказав, що хотів би відплатити за доброту і зробити щось для жителів Левіспорта. Він сказав, що хоче створити трастовий фонд під назвою DELTA 15 (номер нашого рейсу), щоб зібрати гроші і запропонувати стипендії на навчання в університеті для талановитих випускників місцевої школи. Він запитав, чи не хотіли б інші пасажири зробити внесок.

Весь час, поки ми були в повітрі, пасажири передавали один одному листок, на якому записували розмір внеску, свої імена та контакти. Коли листок обійшов всіх, на рахунку фонду DELTA 15 вже було $ 14,5 тисяч. Людина, яка зробила оголошення, виявився доктором медичних наук з Вірджинії. Він сказав, що відкриє рахунок, зв’яжеться з усіма і подбає про документацію для створення стипендії».

Вже у 2002 році випускники старшої школи Левіспорта отримали перші стипендії фонду DELTA 15. Цей фонд існує і поповнюється донині. Сьогодні на його рахунку вже близько півтора мільйонів доларів. В цьому році ще 28 талановитих молодих людей (а це третина всіх випускників місцевої школи) отримали стипендії.

Фото – cont.ws.

Related Articles:

Close