facebook
ГУМОР

Після дзвінка, майже відразу, немов чекала, двері відкрила старенька років 80-ти …

Скажіть чесно, ви побоюєтеся бабусь? Ні? А, між іншим, дуже навіть дарма. Злого замишляти проти бабусь точно не варто. Адже бабуся може виявитися …

Після дзвінка, майже відразу, немов чекала, двері відкрила старенька років вісімдесяти.

– Вітаю.

– Здрастуйте, чоловіче.

– Ви так сміливо двері відкриваєте, навіть «хто там» не питаєте, не боїтеся? Зараз всякі люди бувають, – хлопець удавано посміхнувся, намагаючись здаватися милим.

РЕКЛАМА

– Ні, мій хороший, я своє давно відбоялася. Стара вже в «ой, боюсь, боюсь» грати. У пору самій людей лякати, – щиро усміхнулася стара. – Ви заходіть. З соцзабезу або ще звідки завітали?

– Я, бабуся, з компанії, де роблять прилади, за допомогою яких вода з крана джерельною стає. Чистою і свіжою, як в стародавні часи, коли хімії не було і можна було пити водичку прямо з річки.

– Ух ти! – здивовано підняла брови бабка, – на кшталт водяного ти, значить. Річкову воду чистиш. Справа хороша. Проходь.

Хлопчина акуратно витер ноги об килимок біля дверей.

– Я і є водяний, – пожартував він.

Бабуся тільки посміхнулася у відповідь.

– Можна мені не роззуватися? – ввічливо запитав молодий чоловік, увійшовши в квартиру.

– Звичайно, ти не турбуйся, дочка потім підлогу вимиє, вона у мене молода, не те що я, стара карга.

– Ну, що ви, ви ще хоч куди, така міцна, навіть рум’янець на щоках, – запобігливо сказав хлопчина, – а де у вас кухня? Хочу показати товар лицем, так би мовити.

– Лестиш? Що ж, приємно. Я давно вже свого відображення в дзеркалі не бачила, будемо вважати, що тобі повірила. Підемо, кухню покажу.
Чоловік пішов за старою.

– А чому відображення – то не бачите? Ви, як вампір чи що? – посміхнувшись, запитав він.

– Ні що ти. Який там вампір. Дочка дзеркала повісила високо, а я ростом невелика. Як не підстрибуй, все одно навіть верхівка не відбивається.

– А зрозуміло. Так ось…

Він довго пояснював старій, як необхідна чиста вода, щось відгвинчував, щось прикручував. Показував, яка погана вода з крана тече, і яка стає прозора після підключення особливого фільтра їх новітньої розробки.

Стара, сівши на стілець, дуже уважно слухала, а потім сказала:

– Куплю я твій фільтр, але спершу, чайку з твоєю чистою водою зі мною попий. Одна не люблю чаї ганяти, не відмов в такій дрібниці старій. П’ять хвилин всього, довше не затримаю. Чай у мене відмінний.

Вона швидко налила фільтровану воду в електричний чайник і заварила ароматний чай.

– Сім’я-то у тебе є? Дружина діти?

– Ні, холостий я.

– Це добре, рано тобі поки дітей заводити. Як чайок?

– Правда, дуже смачний чай. Ви де такий купуєте? Я б теж прикупив.

– А я не купую, мені феї на день народження щороку дарують.

Хлопчина, оцінивши жарт, засміявся.

РЕКЛАМА

– А ти мені краще ось що скажи, хлопчина, в чому хитрість твоя? Навіщо по квартирах ходиш? Адже не заради чистої води і здоров’я жителів?

– Звичайно, ні. Я купую фільтри дешеві в магазині, а продаю в двадцять разів дорожче, невже ви відразу не зрозуміли? Іноді дещо у водичку додаю, пробувати даю, а там, якщо все вдало вийде, так набагато більше виручка вийде, ну, ви розумієте … – відповів хлопець.

– Чому я це кажу? – тут же подумав він.

– Тому, що чай у мене чарівний. Я ж казала, що феї цей збір роблять. Хто його п’є, той обманювати не може, – відповіла стара. – За підлості твої покараю. Ти себе водяним назвав, тільки нашого водяного я давно особисто знаю. Хотів зробити вигляд, що чистиш воду, так будеш це робити насправді. А то важко нашому водяному останнім часом, роботи повно. Десять років в нашій річці його помічником відробиш, тоді назад людиною зроблю. Дружини у тебе немає, діти за батьком плакати теж не будуть.

Не встиг продавець фільтрів охнути, як почав перетворюватися в невелику хмарку, яка благополучно потім пролилася дощем в мідний таз, підставлений бабкою.

– Ну ось. З новим місцем роботи тебе. Захотів бути водяним, будь ласка. Мрії збуваються. Прямо, як у того дивака, що електролічильник змінити приходив. Він тепер електрикою завідує, блискавки під час грози до громовідводу направляє, щоб шкоди поменше приносили. Стихія повітря він тепер, значиться, а ти води. У грозу обов’язково познайомитеся.

Бабуся посміхнулася.

Вона акуратно вилила воду з тазу в раковину.

– Чому не відображає, чому не відображає …

Передражнила вона незваного гостя.

– Стара дуже, тому років триста вже як не відображає, ось дочка і повісила дзеркала вище, щоб людей марно не лякати.

 

@ Лана Ленц

Related Articles:

Close