facebook
ЖИТТЯ

Тітка Бася

Тітка Бася Капірович жила в нашому дворі, в невеликому флігельку, на першому поверсі. Вона була маленькою, кругленькою старенькою. Бася трохи погано чула, трохи погано бачила, трохи щось забувала, трохи вміла писати, але доброти в цю маленьку жінку похилого віку було напхано стільки, що, я вам таки скажу, вистачило б на десятьох жителів нашого містечка.

Скільки я її пам’ятаю, вона вічно пекла невеликі оладки і пригощала ними всіх хлопців нашого двору. Ці млинці у неї виходили абсолютно однакові сонячного жовтого кольору. Бася додавала в них багато соди і цукру і від цього вони ставали дуже товстенькими і солодкими. А що ще потрібно було зголоднілим пацанам, які вічно ганяють у дворі м’яч. Не одне покоління дітей нашого двору зросло на її млинцях.

Ставилися до тітки Басі все з повагою.

Ось якось, в наш двір забрів великий кудлатий собака. Вигляд у нього був якийсь запущений. Шерсть звалялася на боках. А ось голова була абсолютно лисою. Відчувалося, що собака давно не їв.

Хлопці відразу ж побігли за бабусею Басьою.

РЕКЛАМА

Та винесла псу цілу миску хліба, замоченого в молоці. Тварина з жадібністю накинулася на їжу. Через секунду миска вже була порожня. Пес вдячно гавкнув. Його «Гав» був глухим, наче голос людини,яка давно хворіє на ангіну.

Поївши, пес відійшов в сторону до розлогих дерев груші і, задерши лапу, позначив стовбур дерева. «Мужик» – зрозуміли всі присутні при цій сцені. Зробивши свою справу, він повернувся до ганку флігеля і затишно влігся біля ніг Басі.

Тут у дворі з’явився, злегка тверезий, Васька-матрос, який теж жив тут же, у флігелі, але поверхом вище. Васька наблизився до групи хлопців, що оточили сплячого біля ніг Басі пса. Собака підняв голову, села, глянув на Василя і строго загарчав.

Бася, погладила пса по лисій голові і спокійно пояснила:

– Вася, в принципі, хороший і добрий коли не випиває. А випивший він завжди.

Василь, заковтнувши слину, гикнувши, і з здивованим обуренням випалив: – Це ж капець! Додому вже не пускають!

Тітонька Бася сприйняла його слова так, немов цей пес добре знайомий сусідові і це він, Василь, назвав зараз пса на ім’я.

Пес так і залишився жити в квартирі з Басьою під звучним ім’ям Капець!

Тепер старенькій Басьо було з ким перекинутися парою слів. Але не довго вони, ця літня пара, залишалася удвох. Незабаром хтось підкинув в наш двір маленьке кошеня.

Ну, і куди ж його? Ну звичайно ж до доброї Басі до купи.

Бася і пес взяли нового жителя, як божий дар. Не сподіваючись на свою пам’ять, а може і просто для зручності, Бася, дала коту таке ж ім’я, як собаці. А дійсно, навіщо різні імена? Їдять вони разом, сплять вони разом.

На бабусиних оладках, кіт став рости, як на дріжджах. Незабаром він перетворився в рослого, вгодованого, пухнастого котяру. Собака ставився до свого тезки з великою любов’ю і дозволяв йому робити з собою все, що кіт захоче. А вже як старенька Бася любила своїх вихованців, це я вам зовсім навіть не зможу передати. Вона постійно вела з ними різні бесіди. Тварини слухали уважно свою господиню і якби вони могли говорити, то розповіли б нам багато цікавого. Про її дитинство в сім’ї з 16 дітей. Про юністсть, кохання і т.д.

Жителі нашого міста часто бачили картину, як кругленька Бася з плетеною торбинкою в руках йде в магазин за продуктами. Позаду неї йде пес, а слідом, виступає гордо кіт. Зворотно ж торбинку з закупленими продуктами ніс в зубах собака.

Іноді Бася випускала своїх звірів гуляти і одних.

Часто вечорами, жителі двору чули гучний закличний крик Басі:

– Капееець!Кааапеееець! Ну що, прийшов, лисий бродяга? А де другий Капець?
Бася пошила на своїй  швейній машинці для собаки широкий, з синього оксамиту, нашийник. До нашийника пришила кишеньку. У кишеньку вона, на всякий випадок, вклала записочку, яку, під її диктовку написав першокласник Мишко.

У записці написано:

«Якщо до вас прийшов Капець, не лякайтеся ласка. Зателефонуйте 22 …… .88, запитаєте Сему Левковича і скажіть йому, щоб він уже швидко біг на вулицю Пестеля 6 і сказав, тітці Басі. За винагороду. Але якщо раптом Сема не опиниться вдома, то візьміть і самі побіжіть до вулиці Пестеля 6 і там запитаєте тітку Басю. За винагороду”.

Такий же нашийник, тільки з рожевого оксамиту і маленький, і теж з кишенькою в якому теж лежала така ж записочка, Бася пошила і для кота.

Старенька Бася обходилася зі своїм господарством сама, ніколи нікого не просячи про допомогу. До цього всі звикли і, коли вона в протягом декількох днів не з’явилася на людях, ніхто цього просто не помітив. Але ж бідна Бася злягла з важкою застудою. Вона могла лише з працею доповзти до туалету, а вже ні про які походи в магазин не могло бути й мови. Бася ніколи не зверталася до лікарів і як ліки на всі випадки життя приймала, так званий в народі, «Єврейський пеніцилін» – міцний курячий бульйон. Але тепер вона не могла б приготувати і цього, оскільки в будинку за дні хвороби з їжі залишився тільки цибуля і часник. Те, що вона сама не їла, це її не так турбувало, а ось те, що голодували її вихованці, вона переживала з болем.

І ось одного разу, м’ясник Моня, бачить що до нього в крамницю прийшов один Капець. В зубах у собаки була торбинка, а в ній гроші і записка, написана корявим почерком Басі: «Курку для пеніциліна.»

М’ясник Моня відразу все зрозумів. Він вибрав найситнішу куру і поклав її в торбинку, не забравши гроші. Він пригостив собаку шматком краківської ковбаси. Але пес, навіть з поваги до Моні, не став їсти її. Тоді м’ясник поклав той шматок ковбаси в торбинку до курці. Капець взагалі ніколи ні в кого не брав їжу, крім як у господині. А тим більше зараз, коли вдома його чекали голодні: другий Капець і Бася.

Через  сильний голод, що харчувався останні дні тільки сухими макаронами, пес йшов додому, обливаючись слюнями, несучи в зубах сіточку з куркою і  ковбасою. (Так у всякому разі він міг думати і діяти, якби був людиною) Але  був Капець звичайним безпородним собакою і тому лише повернувши за ріг, він опустив сумку на землю, засунув всередину неї морду, витягнув і зжер з апетитом цю ароматну краківську. Ну, а як, скажіть ви мені, після такої смакоти, і їсти сиру курку? Таки він поніс її додому для Басі і кота.

Хтось із сусідів, побачив,  самотнього пса з торбою. Тривожна звістка відразу розлетілася по двору. До Басі стали приходити сусіди, несучи з собою будь-яку їжу. Соня Мойсеївна Горелик, з 7 квартири, принесла шматочок фаршированої риби, яку вона готувала тиждень тому на похорон близького родича, племінника чоловіка сестри дружини брата її бабусі. Прийшов і відомий жмот, бухгалтер Самуїл Абрамович Степаненко, який був колись засуджений, як він сам каже, за якусь дрібничку, на чотири роки з конфіскацією і відсиджував свій термін у в’язниці сусіднього містечка. (Але через пару місяців він вже звичайно ж повернувся додому і в красивому дуже капелюсі з полями. І з татуюванням на грудях. Щось там написано про маму рідну.)

РЕКЛАМА

Так тепер він в тій же тюрмі працював головним, вибачте на слові, бухгалтером. Так ось, навіть Самуїл Абрамович, у якого і снігу в зиму не випросиш, приніс Басі два яйця зварених  і маленький шматочок сала. Прийшов і сусід зверху, Мишко – матрос приніс Басі каструлю вчорашніх «макаронів по- флотськи». Мишка прийшов тверезий, як дурень, і сказав, що він тепер не п’є, оскільки товариш Степаненко обіцяв його прилаштувати до себе. Бася простодушно запитала:
– У тюррррму?

Прийшов і студент Додік з Мансарди під дахом і приніс великий лимон. Додік був у медичній масці. Весь двір знав що він в цей період лікується у венеролога Кацмана від спійманого десь, зовсім випадково, трипера. Бася сердечно дякувала всім, а Додіку сказала:

– Хлопчику, зніми вже цю маску з обличчя! Це не передається під час спілкування.

Пес сидів у кутку кімнати, спостерігав за суєтою. Кіт же, мугикаючи щось собі під ніс, бродив між ніг у гостей, принюхуючись до принесених пригощань. Його «Мурррр» можна б було витлумачити на людську мовіу, як «Ну принесли, молодці. А тепер пішли звідси, нічого тут штовхатися. Ми тут хворіємо. »

Басі, від такої уваги, стало на багато легше. Вона навіть спробувала піднятися, щоб вже зварити принесену собакою курку. Але пані Горелик їй сказала, щоб та не вставала і що вона піде разом з куркою до себе додому і зварить бульйон там. І нехай Бася не переймається, Соня Мойсеївна додасть в бульйон свою сіль і свою цибулю і свою морквину. Що ж вона не розуміє ситуацію.

Дітей не пустили бо, невідомо чим хвора Бася і вони просто передали їй кульочок з зібраними, відірваними від самого свого серця, цукерками. Діти навіть перестали грати у дворі в м’яч, щоб своїми криками і стуком м’яча не потурбувати хвору Басю.

Прийшла до хворої і татарка, бабуся Альфруза. Вона принесла ще теплі рубані котлети з конини.

З візитом до сусідки з’явився і в чорній рясі, з великим хрестом, піп, що живе в 21 квартирі. Батько Никодим, в миру Соломон Маркович Лівшиць, гучним, добре поставленим голосом, вимовив, майже проспівав:

– Тут матінка моя насмажила тобі котлеток з парної свининки.  Поправляйся раба Божа.

І Никодим намалювавши в повітрі великий хрест, підхопив двома пальцями, як він вважав, одну котлету. Але до його товстих пальців прилипли ще цілих три. Ну не класти ж їх назад і батюшка спритно кинув їх в широко відкритий, натренований рот. Не пережовуючи, він зробив ковток і присутні відчули, як ці котлетки впали в неосяжний шлунок  отця Никодима. Священик витер пальці об край ряси і ще раз намалювавши в повітрі хрест, вийшов геть, насилу стримуючи спокусу прихопити ще що-небудь їстівне зі столу.

Загалом не стану я тут вам перераховувати всіх гостей, що відвідали хвору Басю і, тим більше, не стану перераховувати весь набір харчів, що вони принесли з собою. І це я зроблю з простої причини, щоб не затримувати вас вже тут при розігрітому апетиті.

– Ідіть уже і їжте собі на здоров’я, – так сказала добра бабуся Бася.

© Егрант

Related Articles:

Close