ЖИТТЯ

Вона в’язала для хлопців шкарпетки

Джерело: www.dianaplus.com

 

Жінка в’язала шкарпетки. Так минали швидше осінні довгі вечори, а також це був її невеличкий внесок у волонтерський рух і заробіток на хліб насущний. Купували, звісно. Бо її вироби були таки з натуральної вовни, теплі. А кому не хочеться, щоб ногам завжди було тепло.

Був у неї ще один дуже важливий принцип –  дві пари для себе, а третю – для хлопців на фронт. За місяць у неї назбирувалася чи мала партія для відправлення . Жінка акуратно їх упаковувала, часом ще й шоколаду всередину могла поставити і йшла до волонтерів. Вони добре знають кому і що там потрібне.

РЕКЛАМА

За роботою все думала про сина, від якого вже скоро шість місяців не було жодної звістки. Як у воду канув. Проте її материнське серце підказувало, що живий її Михась. Тільки де він? Ніхто не міг дати відповіді.

Життя бігло день за днем. Клубок ниток ворушився, наче живий, спиці мерехтіли у вправних руках, і появлялася нова купа з шкарпетками.

На цей раз її хлопці попросили занести кілька пар шкарпеток у госпіталь – там нових поранених привезли. ..

Жінка заходить в палату. Її стрічають двійко цікавих очей.

-Ось вам, мої дорогі, гостинці, – виклала свіжоспечені пиріжки, яблука, шоколад, – А це он шкарпетки – зима насувається.

РЕКЛАМА

-Самі зробили, – запитав один.

-Так, для вас, – усміхнулася.

Слово за словом – і розговорилися. Кожен про своє життя.

-Це ж ви мама Михайла Завгороднього? – прохопилося в одного з хлопців.

-Я!.. Ви його знаєте? Чули про нього???

-Знаємо! Він же розповідав про вас, хвалився, що ви в нього також волонтер. Ваші шкарпетки не одні ноги зогріли. Якби не вони, ми б не здогадалися, що ви матір «Бігуна». Це позивний Михайла.

-Де він!?

-Він живий! Правда, в полоні. Ще трохи, і наші хлопці визволять його. Побачите!, – заспокоювали військові матір свого побратима.

Жінка наче на крилах вилетіла з палати. «Мій Михасик живий, живий!», – промовляла сама до себе. Незчулася, як опинилася вдома.

Тепер вона знає навіщо в’яже шкарпетки. Це вони вивели її на слід Михася. А то б і далі мучилася сумнівами, чи насправді живий.

Руки знову взялися за звичне рукоділля, а уста ніяк не могли заспокоїтися: «Мій Михасик  живий!».

 

Related Articles:

Close