ЖИТТЯ

Високі сімейні відносини: нехай все буде за законом

Можете мене засуджувати, але допомагати батькам на пенсії я не стану. Так починалася історія, яку опублікував ресурс Pirooog. Далі розпочинається розповідь від першої особи.

Отже…

forumdaily.com

– Батько в цьому місяці на пенсію вийшов, — каже мама телефоном, — сама ж знаєш, що на ті копійки, які платить держава — не прожити.

РЕКЛАМА

– І що ти хочеш, мама – питаю, – ми з Левом не в змозі вас утримувати та підтримувати, і, якщо чесно, навіть якби була можливість, в мене немає бажання. І ти в курсі, чому.

– А як же борг перед батьками? – гарячкує мама, — Ми вас виростили. Невже совісті немає у двох дітей, яким ми все віддали?

Це у мене і мого брата Лева немає совісті, на думку батьків. А починалося все так: в далекому 1993 році мені був рік, моєму старшому брату виповнилося 9 років. І в тому році батьки вирішили приватизувати свою муніципальну трьох кімнатну квартиру.

– Виключити дітей з приватизації не дозволяли, – цю оповідь від тата я чула вже набагато пізніше, приблизно років з 11-ти. Вона повторювалася в родині щомісяця, — ви повинні розуміти, що на ділі квартира належить лише нам з матір’ю. Але порядки такі були і ось — ви теж, власники. Лев тоді навчався в інституті, але одного разу до нашого тата дійшло, що раз йому вже є 18 і він власник частки, то повинен оплачувати четверту частину комуналки.

– Так буде справедливо, – говорив батько, – ми все документально оформимо, так. І розписку напишемо. До речі, я не буду вимагати з тебе грошей за ті 2 роки, що пройшли з твого повноліття. Мати? Мама тоді промовчала, а Лев зі своєю мізерною стипендії щомісяця віддавав батькові під розписку чверть плати за комуналку. Не дивно, що відразу після закінчення інституту брат з’їхав з рідного дому.

– Ну і що, що ти тут не живеш, – зателефонував батько брату в перший же місяць його самостійного життя, – ти ж власник, причому ми обидва знаємо, що власник ти не по справедливості, так що ти повинен оплачувати комуналку. Я з тебе не вимагаю за лічильниками, я все порахую, будеш платити чверть від оплати за опалення та утримання з ремонтом. Брат платив.

Чи треба говорити, що родинні стосунки він підтримував з того часу тільки зі мною. І зрідка відповідав на телефонні дзвінки матері.

– Ну батько у нас такий, – говорила вона старшому синові, – принциповий. Ти повинен це розуміти. Зате ніхто нікому нічого не винен. І душа спокійна. Брат одружився, взяв іпотеку, тепер у нього своя двушка і двоє синів.

Ситуація повторилася, коли 18 років виповнилося мені.

– Пиши розписку, що зобов’язуєшся віддавати гроші, — сказав мені батько на наступний день після мого дня народження, — а я буду писати розписки, що отримав від тебе ці гроші.

– Тато, – кажу, – а жити мені на що? Я ж в гуртожитку не з загального котла харчуюся?

– Заробляй! – відповів батько, – це твої проблеми. Ти ж власник частки, за лічильниками за той період, що ти в гуртожитку ти платити не будеш. А вже під час канікул…

А з настанням канікул батько ретельно вираховував третю частину (брат же не жив з нами) від показань лічильників за світло і воду, щоб пред’явити мені, власниці. А мати? А мама мовчала, не хотіла загострювати відносини з чоловіком. Я вижила: підробляла, брат допомагав, хоча і йому було не солодко, іпотека, діти, дружина в декреті. Додому після інституту я не повернулася, заміж вийшла. Спочатку ми з чоловіком житло винаймали, а я все продовжувала платити свою частку татові, переказувала гроші йому на карту і отримувала скановані розписки електронкою. Потім мені пощастило: чоловікові в спадок дісталася однокімнатка.

Зараз у мене дитина, іпотека, квартиру чоловіка здаємо, з цього і платимо кредит, і мою комуналку. І ось мамин дзвінок.

– Ви повинні допомагати, ми обидва на пенсії, – каже мама, – ну і що, що ви платите свою частку за комуналку. Це ваш обов’язок. Але ми з батьком вас до 18 років поїли й годували, тепер ваша черга. Нам не під силу жити. Для вас чверть плати – нікчемна справа, а для нас з батьком – суттєва сума. З пенсії-то…

– Мама, – кажу, – для нас з Левом це теж була суттєва сума, коли ми з братом жили на студентські стипендії. Продавайте свою квартиру. Купуйте поменше, щоб було не так важко оплачувати.

– Ага, – втручається батько, – а що ми купимо? Однокімнатну квартиру? І половину грошей віддати вам, адже там ж ваші частки? Ні. Ви з братом взагалі не повинні були ці частки отримати, нам з матір’ю повинна була дістатися вся квартира.

– Тьфу, – плюнув Лев, – дістали. Ти як хочеш, а я дозволу на продаж квартири не дам. Я ж власник, я так часто чув про це, що повірив. Хочуть, нехай на аліменти подають. У нас, сестра, розписки є про те, що ми свою частку оплачували. Пенсії у батьків пристойні, так що суд ще можемо виграти. А не виграємо – буду аліменти платити, чорт з ними. Я їх давно викреслив зі списку родичів.

РЕКЛАМА

І я викреслила своїх батьків з життя. Можете мене засуджувати. Але нехай тепер наші відносини регулюють розписки та закон.

Related Articles:

Close