ЖИТТЯ

Жінка купила дівчинку в бабусі з метро і дала їй шанс на щасливе життя

Віка бігла додому з роботи. На вулиці було холодно, дув вітер і дощило.

Жінка заскочила в метро, ​​струсила краплі дощу, озирнулася і пішла до ескалатора.

В той момент коли Віка йшла по переходу, вона раптом помітила стару, яка прихилилася до стіни.

Стара була брудна, одягнена в якесь лахміття. Поруч із нею стояв візочок, з якого лунав писк.

Віка не втрималася і заглянула у візочок і тут же відскочила. Жінка чекала побачити немовля, але на неї дивилася дівчинка років п’яти.

Дівчинка теж була дуже брудна, одягнена в старе плаття, яке точно було на неї маленьке.

– Що ж ви дитину тримаєте на холоді? – запитала Віка у бабці.

– А куди я її подіну, мені треба працювати, – відповіла стара скрипучим голосом, – та й все одно їй, вона нічого не розуміє.

– Чому не розуміє? – здивувалася Віка.

– Бо вона хвopa з нapoдження, – відповіла стара.

– А де її батьки? – не вгамовувалася Віка.

Батько “сидить”, а мамка десь гуляє, – похитала головою бабця, – дівчинка давно вже у мене на руках.

Віка відкрила гаманець, простягнула старій п’ятсот гривень.

– Ось візьміть, може якихось фруктів купите дівчинці , – з надією в голосі сказала Віка і пішла до зупинки.

Наступного дня Віка шукала стару біля метро, але її не було.

Реклама

– Ви Маньку шукайте? Так їй вчора якась багачка п’ятсот гривень відвалила, ось вона на радощах і пішла веселитися, – сказала якась жінка.

Віка важко зітхнула і попленталася додому. У неї з голови ніяк не виходила дівчинка, її дуже пронизливий погляд запав Віці в душу.

Через три дні Віка знову побачила на бабу Маню в метро.

– Віддайте мені вашу дівчинку, – несподівано для себе сказала Віка.

– Навіщо тобі вона? – здивувалася бабця.

– Я її вилікую, вивчу, – Віка сказала тремтячим голосом.

– Не вірю я в таке, щоб хтось на себе добровільно повісив xвopу дитину, – загарчала стара.

– Ви можете приходити відвідувати дівчинку, коли забажаєте, – відповіла Віка, – а як її звати.

– Томка, – буркнула стара.

– Тамара, дуже красиве ім’я, – посміхнулася Віка.

– Якщо будеш гроші давати за неї, то віддам, – нарешті зважилася бабця.

– А скільки? – запитала Віка.

– Дві тисячі гривень в місяць, – блиснула хитрими очима стара.

– Я згодна, ось візьміть, – сказала Віка, простягаючи старій гроші.

Бабка порахувала гроші, хутко запхала їх у кишеню і відштовхнула від себ візочок  до Віки.

– Забирай її, тільки адресу залиш, – примружилася стара.

Віка принесла дівчинку додому, роздягнула її і жахнулася. Дівчинка була дуже худою і вся в синцях, а на  голові купа вошей.

Жінка швидко подзвонила подрузі-педіатру і викликала її додому.

С тих пір минуло багато років, зараз Тамарі двадцять п’ять років, вона обожнює свою маму Віку і знає, що якби не сміливий вчинок Віки, то нічого хорошого в своєму житті Тома б не побачила.

Мама терпляче вилікувала і вивчила доньку. Віка доклала дуже багато сил для реабілітації дитини, але вона домоглася свого, її дівчинка виросла справжнею карсюнею, вивчилася і зараз працює в хорошій фірмі бухгалтером.

Бабка Мані давно померла, але поки вона була ще жива, Віка справно віддавала їй по дві тисячі гривень кожен місяць, навіть тоді, коли Віка вже офіційно удочерила Тамару.

За матеріалами.

Фото – YouTube.com.

Реклама
Читати далi

Також цiкаво:

Close